До Міжнародного Дня рідної мови
Багато написано про рідну мову — своєрідний оберіг, меч і захист. Проте чи замислюється пересічна людина у своєму житті над цими поетичними метафорами. Так, поет мислить дещо більш емоційною сферою, ніж раціональною, але це не позбавляє сенсу усього ним написаного, навпаки, поглиблює все сказане.
У сучасних словниках можна знайти багато визначень поняття «слово». Скажу лише одне — поняття «слово» входить у ширший ланцюжок «мовлення — мова», де мовлення — це включення слова в активний ужиток, а мова — це «архів» із правилами вживання.
«Щоб обезкровити людину, достатньо слів – не треба ран» (Ліна Костенко). Цитата відомої української поетеси доводить, що слово – це засіб потужного впливу на людину.
На мою думку, слово є потужним енергетичним потоком, оскільки має значення не лише засіб висловлення думки, але й мета сказаного.
В умовах повномасштабного вторгнення росії, застосування слова як і української мови загалом набуває нового сенсу. Я розумію, що деякі читачі докорятимуть мені втомою від війни, але варто усвідомити, що Україна стала жертвою неспровокованої агресії.
Згадуються слова сучасної пісні Христини Панасюк:
«Я не втомився! Сили я маю!
Я ворогів у твій дім не пускаю!
Наче два різні світи,
Я не втомився, а ти?»
Мова залишається живою до тих пір, доки вона активно використовується в повсякденному спілкуванні. Звісно захист і просування мови національної більшості з боку держави є важливим кроком, але це є скоріше інструкцією для застосування в певній сфері (освіті, культурі, журналістиці тощо).
Важливу роль у застосуванні рідної мови відіграє оточення та освіченість людини. Варто також згадати факт формування російськими окупантами «розстрільних списків» у разі захоплення Києва у 2022-му році.
На мою думку, це було б повторення подій 20-30 рр. ХХ ст. Під «бульдозер історії» потрапили б усі, хто має тверду проукраїнську позицію.
«Володимир Вакуленко — український дитячий письменник. Жив на Ізюмщині, у селі Капитолівка, яку російська армія окупувала у березні 2022 року. Під час окупації Володимир Вакуленко вів щоденник, який сховав перед викраденням окупантами…».
Доля письменника після викрадення російськими військовими була невідомою до кінця листопада 2022 року. 28 листопада журналісти редакції розслідувань Суспільного отримали фотодокази й результати ДНК-експертизи, які свідчать, що Володимира Вакуленка вбили під час окупації» («Суспільне Культура»).
Наведена вище цитата — це опис злочину військ РФ під час окупації частини Харківщини у 2022-му році, що є черговим доказом прояву ненависті за ідентичність. Письменник, на мою думку, був убитий за те, що відкрито називав себе – УКРАЇНЦЕМ та писав твори рідною мовою.
Ще одним доказом того, що мова має значення є наступний факт: на в’їзді до Маріуполя російські окупанти змінюють вказівники з назвою міста. Замість табличок із написами українською та англійською мовами вони встановлюють російські таблички. У мерії міста такі дії росіян на фоні спричинених ними руйнувань назвали середньовіччям. Про це йдеться у повідомленні пресслужби Маріупольської міської ради.
«Окупанти зруйнували наше місто, вбили 20 тисяч людей, а тепер змінюють дороговкази. Люди зі своїми проблемами почекають. А тим часом у Маріуполі середньовіччя – жителі без води, достатньої кількості їжі, медикаментів. Немає світла та нормального зв’язку», – йдеться у повідомленні.
Очевидно, в такий спосіб окупанти хочуть «помітити» територію. Однак, на думку місцевої влади, російський Маріуполь – це лише їхні фантазії. «Маріуполь був, є та буде українським містом. Що б там росіяни собі не фантазували», – наголосили в мерії міста» (джерело: https://molbuk.ua/news/256679-os-vam-i-kakaiaraznica-iak-merezha-vidreaguvala-na-zaminu-okupantamy-vkazivnykiv-iz-ukrainskymy-nazvamy-mist.html
Висновок простий: слово – ознака освіченості, мова – ознака ідентичності.
Мета цієї статті переконати якнайбільше читачів спілкуватись українською у повсякденному житті. Нагадати , що Україна перебуває у стані війни понад 10 років. Розумію, що контролювати сферу приватного життя людей неможливо, більше того, це є ознакою тоталітаризму. Насамкінець, згадаю цитату Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту: спочатку їм відбирає мову».
Ігор ДИБА